Іона, неправильний пророк

Про загибель Ниневії було ще одне пророцтво, тільки воно зовсім не відповідало сказаному пророком Наумом. Це було пророцтво Іони, і книга з його ім’ям взагалі дуже дивно виглядає серед інших пророчих книг – у ній все навпаки. Почати можна з імені пророка – воно означає “голуб”, і цей птах мав особливе значення ще в біблійні часи (голуб з оливковою гілочкою в дзьобі, якого сьогодні прийнято зображувати як символ миру, повернувся до Ноя після закінчення Потопу і так засвідчив, що вода покидає сушу). Але звістка, яку Іона повинен був принести Ниневії, була зовсім не мирною.

Іона чує заклик Господній рушити до Ниневії і оголосити їй, що чаша Господнього терпіння переповнена. Щоб зрозуміти почуття Іони, уявимо собі, що в році отак 1943-му з подібною місією когось відправляють у Берлін. І тому немає нічого дивовижного, що Іона тікає від отриманого завдання в протилежний до Ниневії бік, на захід, через Середземне море в невідоме місто Фарсис (швидше за все, це була фінікійська колонія десь на Іберійському півострові – територія сучасної Іспанії, околиця тодішнього світу).

Але Господь насилає бурю, кораблю загрожує швидка загибель. Усі моряки моляться своїм поганським богам і тільки Іона міцно спить у трюмі. Не занадто правдоподібна версія: як заснеш у жорстокий шторм, коли корабель от-от розвалиться? Можливо, це не стільки фізичний сон, скільки духовне заціпеніння: він ховається від Бога небесного, вирушає в іншу країну, спускається в трюм корабля, провалюється в забуття, аби лише не виконувати Його волю. Але Іону будить капітан корабля: усі моляться своїм богам, помолися і ти.

Молитва не допомагає, буря все посилюється. Тоді моряки кидають жереб, щоб зрозуміти, хто став причиною лиха. Жереб падає на Іону, він просить, щоб його кинули в море, але вони все-таки намагаються вигребти до берега, не бажаючи позбавляти життя ні в чому не винної людини. Але все марно, корабель от-от розіб’ється, і тоді вони наважуються виконати Іонине прохання. Книга тут явно протиставляє богобоязливість цих іноземних моряків-язичників і категоричне небажання пророка виконувати своє призначення.

Пророк Іона, Джеймс Тіссо

Він опиняється в морі, його ковтає величезна риба, і в її утробі Іона проводить три дні й три ночі. Звучить цей епізод абсолютно неймовірно, і багато хто вважає, що він позбавляє книгу всілякої правдоподібності, але поки що не будемо квапитись з висновками. Краще згадаємо, що і в Євангеліях Христос говорив про “знамення Іони-пророка”: як Іоні в морську безодню, так і Йому належало спуститися до пекла і на третій день піднятися з неї живим і неушкодженим.

А Євангельське Воскресіння нагадує нам молитву Іони, яка теж наведена в цій книзі: це слова людини, яка загинула, знищена і не має жодної надії – але все таки Господь повертає її у світ: “Ти ввергнув мене у глибину, у серце моря, і потоки оточили мене, усі води Твої і хвилі Твої проходили наді мною. І я сказав: відкинутий я від очей Твоїх, однак я знову побачу святий храм Твій. Охопили мене води до душі моєї, безодня обійняла мене; морською травою оповита була голова моя. До основ гір я зійшов, земля своїми запорами навік закрила мене; але Ти, Господи Боже мій, виведеш душу мою з пекла” (Іони 2:4-7).

Так воно і сталося: Іона був викинутий на сушу і відправився проповідувати в Ниневію. І тут сталося диво ще більш дивовижне, ніж з рибою: “І повірили ниневитяни Богу, й оголосили пост, і вдяглися у веретища, від великого з них до малого. Це слово (пророцтво Іони) дійшло до царя Ниневії, і він устав із престолу свого, і зняв із себе царське облачення своє, й одягся у веретище, і сів на попелі, і повелів проголосити і сказати у Ниневії від імені царя і вельмож його: “щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовище і води не пили, і щоб покриті були веретищем люди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх. Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загинемо”” (Іони 3:5-9).

Бог побачив, що всі вони насправді відступили від зла, зглянувся і не став заподіювати їм того нещастя, яке обіцяв заподіяти.

Здавалося б, повний тріумф? Але тільки не для Іони! Адже тепер виходило, що пророцтво його не збулося! Так, Господь простив ниневитян, але сам Іона абсолютно не збирався цього робити. Він сидів неподалік від міста і чекав його погибелі, а до Господа цього разу він звернув такі слова: “Тому я і побіг у Фарсис, бо знав, що Ти Бог благий і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і жалкуєш щодо нещастя. І нині, Господи, візьми душу мою від мене, бо краще мені померти, ніж жити” (Іони 4:2,3). Милосердя Боже – привід для найбільшого відчаю, якщо воно спрямоване на людей, які, на думку праведника, цього зовсім не заслуговують.

І тут Господь надав Іоні дуже важливий урок. Погода стояла спекотна, чекав він погибелі міста довго – і Господь в одну ніч виростив якусь рослину, під тінню якої Іона сховався від пекучого сонця. А на наступну ніч рослина загинула, й Іона, стомлений від спеки, знову став просити собі смерті. І Господь відповів йому: “Ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував, яка в одну ніч виросла і в одну ж ніч і пропала: чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?“(Іони 4:10,11).

Немає меж милосердю Божому, немає нічого неможливого для покаяння людини – задовго до Євангелія розповіла нам ця книга. І є в ній ще одна важлива деталь – ця згадка домашніх тварин. Вони розділяють долю людей, які їх приручили, вони успадковують такі ж нещастя і біди… але означає, і Господь теж милує їх, не бажаючи погибелі анінайменшої зі створених Ним істот.

Немало суперечок виникає навколо буквальної точності книги пророка Іони. У ній є немало чудес, які здаються неймовірними: людина провела три доби в утробі величезної риби і залишилася живою, а велика рослина, що здатна дати тінь, виросла в одну ніч і на наступну ніч загинула. Хіба таке буває? Напевно, перед нами казка, – кажуть одні. Ні, відповідають їм інші, це чудеса, а для чудес немає нічого неможливого. На те воно і диво, щоб порушувати закони природи.

Але головна проблема з цією книгою зовсім не в чудесах. Ниневія, столиця ассирійської імперії, ніколи не каялася в скоєних злочинах і в результаті загинула, як і описував пророк Наум. Перед нами – свого роду альтернативна історія (популярний нині жанр), а кажучи біблійною мовою – притча. А що було б, якби ізраїльські пророки прийшли в Ниневію і проповідували б там покаяння? А як би вони самі поставилися до результату своєї проповіді, якби вона “подіяла”?

І тоді виходить, що це не історія про одну людину, але свого роду роздум про історичні долі всього ізраїльського народу, якому була відкрита істина про Єдиного Бога. Він звик сприймати Бога як свій захист і був у цьому правий – але цього мало. Ізраїльтяни повинні були донести звістку про Бога до інших народів і племен, навіть якщо їм і здавалося, що ті цього негідні. Розповідаючи про “неправильного” пророка, який все робив навпаки, ця книга вказує на ті самі ідеї, що й інші пророчі книги, але робить це в яскравій формі, у вигляді притчі.

А як же ставитись до того, що на неї посилається Христос? Він теж любив розповідати притчі про сіячів, виноградарів або рибалок, про куколі, монети чи зерна. Це були не історії про конкретних людей і предмети, але вічні істини, втілені у форму притчі. Щоб розуміти Писання вірно, не обов’язково завжди розуміти його строго буквально.