Блаженні лагідні

Христові блаженства лунають світом, наче якісь парадокси. Христос хвалить тихість, смиренність, лагідність, вибачливість, називаючи ці чесноти джерелом людського щастя, а тих, що їх практикують, зве блаженними. Ці Христові слова мусіли дивно звучати в той час, коли були виголошені, бо доба Христа і Його сучасників – це доба кулака, насилля, помсти й ненависті. Не дивно, що Христові слова тоді могли викликати обурення.

Та й наша доба ненабагато змінилася від доби Христа Ісуса. І ми живемо в час, де кулак (може більш рафіновано, непомітно) диктує правопорядок і вирішує долю цілих народів. І ми є свідками нечуваного досі росту злочинів, насильства ненависті, терору. Тому не дивно, що і в наших часах не всі Христові слова й Євангельські повчання торкаються людського розуму, сприймаються як самозрозуміла, незаперечна істина.

Не дивно, що й Христове блаженство про тихих і лагідних не знаходить належного відгуку, не має достатнього впливу на людей, а водночас не доводить їх до того блаженства і щастя, яке Христос обіцяв тим, що будуть лагідні й покірні. Як ми сприймаємо ці Христові слова про «блаженних лагідних»? Розважмо, застановімся, проіспитуймо себе та зробімо корисні висновки. Адже кожний з нас за всяку ціну прагне бути щасливим, блаженним – і то навіки! Зупинімося на двох питаннях:

Хто ж такі тихі?
Яка їхня нагорода?

Щоб належно зрозуміти зміст Христових блаженств взагалі й кожного зокрема, ми мусимо вдуматися в зміст слів чи понять, які Христос вживав, коли проголошував Нагірну проповідь. Бо не завжди значення висловів, що їх використовував Христос, правильно трактуються. Людські слова як колись, так і тепер часто мають символічне значення, тобто таке значення, яке їм люди надають у ту чи іншу добу Це значить, що слова, а зі словами й поняття та ідеї, мають похідне, мінливе і релятивне значення, відповідне до часу і ментальності людей цього часу.

В якому значенні вживав Христос слова «тихий, лагідний» і в якому значенні ці слова були вживані за сучасників Христа? Єврейське слово «лагідний» походить з того самого кореня, що й слово «вбогий»: вбогий звучить по-єврейськи «ані», а лагідний «анан». Значить, обидва слова були немов синонімами. Тому й блаженство «лагідних-тихих» у деяких євангелистів поставлено одразу після блаженства «вбогих духом».

Якщо «вбогий духом» – це той, що вдовольняється тим пайком земного добра й добробуту, що Йому несе життя, то він буде також «лагідним і тихим». І навпаки, багатий є зазвичай гордовитий, часто нетерпеливий і сварливий. Не може бути тихим і лагідним той, хто перше не став «убогим духом». Море не може бути спокійним, доки не втихнуть вітри. Так само вогонь не можна загасити, доки не забрати матеріалу, що горить. Так і наш розум не може бути лагідним і тихим, доки звідти не викинеться того всього, що його розбуджує та розпалює.

Єврейське слово «анан, анавім» мало окреме біблійно-месіянське значення. Воно означало людину, яка цілим своїм життям була «здана на Господа», була праведна, жила вірою в здійснення Божих обітниць. Сам Бог мав бути надією, охороною, обороною Свого вибраного люду – люду, який мав жити згідно з Божими заповітами, облишити всяку помсту й відплату. Праведник Старого Заповіту – це той, що навіть серед найбільшого утиску, насильства і неправди не втрачає своєї духовної рівноваги, не поривається до гніву, самосуду, кари й помсти, але здається у всьому на Бога, що все бачить, і навіть тяжкі кривди і переслідування від безбожників може обернути на добро праведника.

Ось як псалмопівець змальовує такого «тихого і лагідного» праведника: «Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов’януть! Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй! Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!… Жди Господа мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі… бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують!» (Пс. 37:1-9). Ось і тут маємо біблійне поняття про «лагідного і тихого, що надіється на Господа», і тому він «землю вспадкує».

Всі гнівливі й мстиві люди – це ті, що не мають надії і терпеливості. Це немов малі діти, які не вміють чекати належної хвилини.

У наступних рядках чудового Псалма (37:10-22) псалмоспівець заохочує: «А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його, а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!…».

Псалмоспівець писав ці слова саме тоді, коли юдеї вже втратили були свою незалежність і горіли помстою та ненавистю до своїх гнобителів. Ця помста може бути по-людськи виправдана, але перш ніж мститися, треба подумати: «Чому Бог допустив тріумф безбожних над праведниками?» У своєму гніві поневолені юдеї забули, що саме за їхні беззаконня Бог наслав на них неволю і переслідування. Тому тільки тоді поневолені затріумфують, коли наново повернуться до зберігання закону Божого. Тільки тоді вони одержать щастя, мир і «вспадкують» землю Бога та щасливу вічність, бо це наша єдино правдива «земля» – небесна батьківщина. Про неї треба нам побиватися, для неї старатися, за неї молитися.

З належного розуміння слів «тихі та лагідні» стає зрозумілою нагорода для тихих і лагідних. Христос каже, що ті, які практикуватимуть у Бозі тихість і лагідність, вспадкують землю. Про яку землю тут ідеться?

Коли повернемося до первісного, біблійного, месіянського значення слів «тихий і лагідний», то ці люди мали запевнене самим Богом «насліддя землі»: здобуття обіцяної землі, згодом втраченої через вину цих людей. «Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи… Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній» (Пс. 37:27-29).

Христос, говорячи про нагороду лагідних, що вони успадкують землю, натякав на ці Божі обітниці, дані юдеям у неволі. Ці обітниці Він зробив символом Божого щастя для всіх людей, коли вони будуть «тихі» та «лагідні», тобто коли житимуть за Божим законом, безмежно уповатимуть на Бога в спокої серця, подалі від гніву, помсти, насилля, розбою.

Блаженство лагідних полягає в тому, щоб у всьому покладатися на Господа. Може, хтось назве це пасивністю, пацифізмом. Саме так на християнство дивляться нині багато нехристиян та й деякі християни. Христове вчення та вчення Його Церкви здається їм не життєвим, бо забороняє право особистої помсти, щоб людина опановувала свої невладнані пориви й пристрасті. Сьогодні кажуть: «Такий то вже світ настав, що як не відіб’єшся, то пропадеш у життєвій боротьбі; тебе потопчуть, знищать! Треба вміти «віддати» по заслузі і не дати собі в кашу наплювати!». Такі люди, а до них, може, й ми належимо, спотворено сприймають науку Христа, а чимало християн навіть відвертається від слів Христових, повторюючи слова тих, що ходили за Христом: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?».

Сучасники Христа були виховані на засаді «око за око, зуб за зуб». Христос протиставляє їй іншу засаду: «Будьте лагідні й тихі!». Не горіть помстою, на віддячуйтеся злом за зло, бо з того нічого доброго не вийде. Не відімстите бо свого права, не завжди здобудете те, чого бажали, а певно не привернете до вашого серця втраченого миру й щастя. Внутрішнього миру і спокою насиллям здобути не можна!

Лагідного очікує нагорода осягнення вічної «землі», тобто Бога. Бо його лагідність, тихість якраз і випливає з глибокої віри в Бога, що може цю «вічну землю» тихій людині дати. Але й тут, у земному житті, лагідна й тиха людина «здобуває» і «посідає» землю, тобто володіє духовно, здобуває серця свого оточення, своїх ближніх.

Чи про здобуття такої «землі» практикуванням лагідності й тихості серця ми стараємося? Чи використовуємо кожну нагоду для цього? Чи, не дай Боже, нами володіє ще старозавітний закон: око за око, зуб за зуб?

Ось приклад, св. Климентій Гофбавер ходив у Відні й збирав милостиню для бідних. Раз зайшов він до корчми, де група робітників попивала вино та грала в карти. До одного з них підходить Климент і просить милостині для вбогих. А цей спересердя плюнув Святому прямо в обличчя: «Ось, маєш милостиню!». Всі товариші зареготали. Святий не збентежився, спокійно обтер лице і сказав: «Дякую, це було для мене. А що ви дасте для вбогих?». І сталося диво: Климент дістав щедру милостиню від усіх присутніх, бо всіх здобув своєю лагідністю.

Як би інакше виглядало і наше особисте життя, і життя християнської громади, якби ми щодня і за всіх нагод практикували Христове блаженство тихих і лагідних! Спробуймо такими бути!