Син Божий

Христос в Емаусі (фрагмент), Карл Генріх Блох

У Біблії ми часто зустрічаємо такі вирази, як «син благословення», «син гніву», «син пророчий». Вони позначають якості, характер і покликання людини. «Синами Божими» ізраїльтяни, звичайно, сприймали духовних істот, ангелів, іноді ж – праведників народу Господнього або монархів, помазаних на престол. Тому ймення «Син Божий» застосовувалося і до Месії.

Христос постійно називав Себе Сином небесного Отця. Але з Його слів було видно, що Його ставлення до Бога не схоже на ставлення інших. «І ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син» (Мф. 11:27). Коли Він говорив: «Мій Отець», то торкався неповторної таємниці Свого внутрішнього життя: «Я в Отці і Отець у Мені». Але це не фанатичне злиття містика з божественною Глибиною, а дещо зовсім інше.

Богосинівство в Христі стає Боголюдством…

Книга Царів оповідає, як пророк Ілля чекав на Синаї з’явлення Слави Господньої. Палав вогонь, ревів ураган, коливання ґрунту ламало все, але в цьому не було Бога. І лише коли в розжареній пустелі раптом повіяв тихий прохолодний вітер, пророк нарешті відчув присутність Сущого. Щось подібне сталося й у священній історії. Чекали на небесного витязя, який переб’є ворогів, а прийшов назаретський тесля, який покликав до себе «усіх струджених та обтяжених». Чекали могутнього Месію і грізного Богоявлення, а земля побачила Боголюдину, применшену, яка прийняла земні «тіло й кров»…

Звістка про Христа бентежила і юдеїв, і еллінів. Бажаючи звести Його до звичних мірок, одні стверджували, що Ісус був лише простим смертним, на якого зійшов Дух Божий, а інші – що Він мав примарне тіло, залишаючись, по суті, тільки божественною Істотою. Усе ж Євангеліє говорить про Людину, яка їла та пила, раділа і страждала, пізнала спокуси й смерть, і, одночасно, не відаючи гріха, прощала грішникам, як прощає Бог, і не відділяла Себе від Отця. Тому Церква сповідує в Ісусі Сина Божого, Слово Сущого, Бога в дії, Який наче проникає в самі надра творіння. «Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося. У Ньому було життя, і життя було світлом людям…

І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця… Закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися. Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1:1-4,14,17,18,).

Боголюдство Христа є одкровенням і про Бога, і про людину.

Уже пророки знали, що Першопричина усього – не безлика Сила чи космічний Порядок, байдужий, як будь-яка сила і світобудови, але Бог Живий, Який розмовляє з людьми, дарує їм Свій образ і подобу. Явлення Ісуса наближає Творця до людей, через Месію світ має пізнати, що Сущий «є любов», що Він може стати для кожного Отцем. Блудні діти землі скликаються в дім Отчий, щоб там знайти втрачене синівство.

Заради цього у світ народжується Син Людський і Син Божий, Який у самому Собі мирить небо і землю. У Новому Завіті стало реальністю те, що було тільки незрозумілою надією Старого. Відтепер духовне єднання з Ісусом є єднанням з Богом.

«Бог став людиною, щоб ми стали богами», – ці слова св. Атанасія передають саму суть тайни воплочення.