Завершальні слова

Остання проповідь Христа, Джеймс Тіссо

Тільки глибока вкоріненість Євхаристії в культовій традиції Старого Завіту дозволила апостолам у велику ніч пережити її як священнодійство, як таїнство. Нехай вони ще не могли цього висловити, але повнота єднання з Господом і між собою стала для них реальністю.

«Діти! – сказав Ісус, – Недовго вже бути Мені з вами… Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:33-35)[*].

Це звучало як прощання. Туга охопила апостолів. Вони довго не наважувалися запитати, але сьогодні, під час седеру, сам Закон велів запитувати. Першим наважився Петро:

– Господи, куди Ти йдеш?

– Куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.

– Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе

– Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

– Господи, – як завжди, пристрасно закричав Петро. – З Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти. Я душу мою покладу за Тебе.

– Душу твою за Мене покладеш? – озвався Ісус. – Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.

Інші учні теж запитували. Ісус відповідав кожному. Він підбадьорював Своїх розгублених друзів: «Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте. В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте».

– Господи! – сказав Фома, – не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?

– Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.

– Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить, – сказав Филип.

– Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені?.. Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде. Не залишу вас сиротами; прийду до вас. Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити.

Юда-Фадей запитав:

– Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?

– Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього. А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене. Це сказав Я вам, перебуваючи з вами. Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам.

Справді, лише згодом їм відкрилася вся глибина слів Учителя. Він знав, що вони розуміють його лише серцем, що розум їхній збентежений, а воля похитнулася. Він хотів підготувати їх. Часи змінилися, попереду – боротьба і спокуси.

– Я посилав вас без мішка, і без торби, і без взуття, – запитав Він, – чи мали ви в чому нестаток?

– Ні в чому, – визнали учні.

– Але тепер, хто має мішок, нехай візьме, також і торбу, а в кого немає, нехай продасть одяг свій і купить меч.

– Господи, ось тут два мечі…

– Досить! – перервав Він, бо вони Його не розуміли. – Вже небагато Мені говорити з вами; бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого… Вставайте, підемо звідси. (Ін. 13:36-38; 14:1-31; Лк. 22:31-38).

Співаючи псалом, вони вийшли з оселі і сонними вулицями міста рушили до брами.

Вихід Христа с учнями з Тайної вечері в Гефсиманський сад, Микола Гє

– Всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, – сказав дорогою Ісус, – бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари. По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї.

Петро наполягав:

– Якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь.

Точнісінько так і інші учні говорили Вчителеві про свою відданість (Мф. 26:31,32).

[*] Прощальна бесіда Христа з учнями на вечері і після неї є в Ін. 13:31-38; 14:1-31; також у Мф. 26:30-35; Мк. 14:26-31; Лк. 22:31-38. Раннє свідчення про євхаристію є у 1 Кор. (бл. 57 p.).