Блудні діти

На річках вавилонських, Гебхард Фугель

Я хочу розповісти вам про головну подію свого життя: про Страсті Христові. Не важливо, що ця подія мала місце за тисячоліття до мого народження. Вона важливіша за будь-які подробиці моєї особистої біографії. Насправді вона найголовніше, що було в моїй особистій біографії.

Я хочу розповісти вам про двадцять годин квітневого дня 27 року по Різдву Христову, бо нічого головніше за ці години не було не лише в моєму житті, але і взагалі в історії світу.

Проте перш ніж говорити про самі Страсті, я хотів би сказати кілька слів про вас. І тисячу років тому, і дві тисячі років, і завжди розмова про християнство починалася з того, який Бог, в Якого християни вірять.

Сьогодні це вже не працює. Сьогодні розмову треба починати зовсім з іншого кінця. З питання: яка ж людина, яка не бажає вірити в Бога християн?

Інакше кажучи: який ти, дорогий читаче? Чого ти хочеш?

1

Найпростіше відповісти на це запитання банальністю: людина завжди хоче просто бути щасливою. Проблема в тому, що значення слова «щастя» давно втрачене. Ніхто сьогодні не розуміє, що ховається за цими п’ятьма буквами.

Щастя – це багато грошей. Щастя – це робити те, що хочу. Щастя – це успіх у протилежної статі. Щасливі зірки і мільйонери, які вдерлися на самий верх. Щасливі красені, що дивляться на нас з екранів ТБ, адже будь-яка дівчина вважатиме за честь бути поряд з такими, як вони.

Не стану сотий раз поспіль зачитувати весь список. Адже ви знайомі з ним і без мене, чи не так? За свою історію людство знайшло лише кілька варіантів щастя: задоволення, гроші, влада, слава. Лише кілька варіантів, заради чого варто жити. Кожен з них давно відомий і мільйон разів випробуваний.

Але чому люди і досі мучаться відчуттям, ніби життя їх – якесь несправжнє? Ніби живуть вони не для того, для чого слід жити?

2

Фокус тут от у чому. Те, що виглядає як мета, насправді – не ніяка мета, а лише засіб. Засіб, за допомогою якого люди хочуть досягти СПРАВЖНЬОГО щастя.

От, скажімо, гроші. Серед моїх особистих знайомих є лише одна дійсно багата людина. Думаю, грошей у нього куди більше, ніж мільйон доларів. Про свої багатства він говорити не любить. І лише один раз я почув від нього фразу, після якої мені захотілося пожаліти цю зовні успішну, дуже впевнену в собі людину.

Він сказав:

– Гроші потрібні тільки тоді, коли їх немає.

Адже дійсно. Гроші потрібні, щоб вести життя, гідне людини. Гроші потрібні, щоб дозволити собі те, що ти хочеш собі дозволити. Але головне, для чого потрібні гроші, – щоб ти був цікавий оточенню.

Немає грошей – ти викреслений із суспільства. Бути бідним сьогодні більш непристойно, ніж бути прокаженим. І навпаки: багатий вмить потрапляє в центр уваги. Йому посміхаються, з ним хочуть вести бесіди, він усім цікавий і усіма любимий.

Ви помітили? Ми повернулися до того, з чого і почали. Гроші – це не мета, а засіб. Мета – стати любимим. І так з усіма іншими варіантами щастя.

Я розбагатію, і люди мене полюблять! Я підіймуся на самий верх і усім покажу! Я пересплю з ним (з нею), і це буде видимим знаком того, що інша людина небайдужа до мене.

3

Тисячі фільмів, сотні тисяч книг, мільйони годин телеефіру показують сучасній людині те, як вона має виглядати. Справжня людина (пояснюють їй) – це той, хто живе сам по собі. Той, хто повністю незалежний від оточення.

На цьому побудований увесь Голівуд. Герої красивих телефільмів живуть самі по собі, ні кого не потребують, виглядають повністю щасливими і радять так само виглядати всім іншим.

Проте варто нам подивитися не на кіно, а на життя, і ідилія рушиться. Як відомо, самі незалежні істоти на світі – це бездомні собаки. От тільки чому в них такі нещасні очі?

У реальності для нормального життя людині потрібні інші люди сильніше, ніж повітря і вітаміни. Найжахливіше, що відбувається з людиною, яка потрапила у в’язницю, це не обмеження свободи і не жорстке ліжко, а те, що навколо неї – вороже налаштовані люди. Ті, хто ніколи її не полюбить. Саме від цього ув’язнені божеволіють.

Людина, яка прагне до грошей, влади, слави чи успіху в жінок, шукає одного: бути любимою.

Людині треба, щоб її любили. Людині життєво необхідно бути єдино любимою. Бути тим, кого цінують дорожче за життя. Заради цього мільйонери наживають статки, а маніяки скоюють злочини. Заради цього робиться взагалі все на світі.

Поглянте на своє власне життя і переконайтеся: що б ви не робили, ви робите це лише з бажання бути любимим. Тільки, щоб побачити це, на своє життя треба глянути чесно.

От звідси і можна починати розмову про християнство. Велика таємниця моєї віри в тому і полягає, що кожен з нас ВЖЕ улюблений. Кожен з нас – єдина дитина найпрекраснішого з батьків. Християни знають відповідь на найголовніше питання. Християни знають, що вони улюблені Богом.

Саме навколо цього все в християнстві і крутиться. Можна сказати, що нічого окрім цієї таємниці в християнстві і немає.

4

У Євангелії від Луки наведена історія, яку ви, ясна річ, багато разів чули. Це історія про молодого негідника, який вирішив, ніби прекрасно обійдеться без сім’ї. Сподіваюся, ви пробачите, якщо я спробую розповісти вам ту ж саму історію ще раз.

Діло було так. В одного заможного чоловіка були два сини. Старший, як повелося, був непоганим малим, а от молодший… Вирішивши, що життя – занадто коротке, щоб витрачати його на нудного старіючого батька, молодший попросив долю спадку, що належить йому, і з’їхав з рідної домівки.

Бібліїсти пояснюють ситуацію. В Ізраїлі, кажуть вони, існував закон, за яким у виняткових випадках діти могли претендувати на спадок ще за життя батьків. Втім, це не важливо. Мова взагалі трохи не про це.

Поїхавши в якусь «далеку країну», юнак вдався до цілковитої розпусти. І, зрозуміло, дуже швидко витратив усе до шеляга. І саме в цей час там, де він жив, почався голод.

Деградуючи все більше, блудний син незабаром виявився свинопасом. Це сама по собі брудна робота, а юнак плюс до того був єврей. Торкатися до свинини для нього було нижчою точкою деградації. Втім, жодної іншої роботи для нього не було. Голод досяг такої фази, що бідолаха був би радий відняти в свиней їдло і з’їсти сам – та тільки ніхто йому цього не давав.

Блудний син, Ігор Панов

І тоді юнак замислився:

 – Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

Встав і пішов до батька свого.

Чи скоювали ви колись вчинок, про який із самого початку знали, що скоювати його не варто, що потім ви здригатиметеся від сорому і шкодуватимете про скоєне, але який ви все одно зробили?

Не відповідайте, я і так знаю, що скоювали.

Поставте себе на місце цього юнака. Він відкинув усе, що вважалося прийнятним у суспільстві. Він кинув старіючого батька, порушив усі прийняті норми – і тепер йому слід було повернутися і визнати, що він був не правий. Як вам було б у цій ситуації?

Адже що тут найобразливіше? Найобразливіше, що тепер ти йдеш просити. Не вимагати, як звик, а визнавати скоєну помилку. На тебе стануть дивитися ніби співчуваючими (а насправді торжествуючими!) очима… і кивати головою… мовчки слухати твої вибачення і примушувати тебе щулитися від приниження… цьому не буде кінця, і винести це буде неможливо!

Повернення блудного сина, Рембрандт ван Рей

Величезна кількість людей вважала за краще б і далі їсти з одного корита зі свинями – аби не таке! А от блудний син все-таки повернувся.

Про те, що було далі, краще, ніж написано в Євангелії, не скажеш.

І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його.

Син же сказав йому: батьку!

– Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином.

А батько сказав рабам своїм:

– Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся. 

5

Жодного слова докору. Жодних «Тепер ти зрозумів? Більше ти не станеш так поступати?». Уся історія закінчується коротким висновком: «І почали веселитися».

Якось я бачив нариси Рембрандта до картини «Повернення блудного сина». На одному з нарисів видно: старий батько озутий лише в одну сандалю. Він побачив сина, втратив голову, кваплячись, кинувся йому назустріч, біг, боявся не встигнути, на ходу ридав від щастя і не звернув уваги на те, що тепер біжить босоніж. Бо він дуже хотів обійняти того, на кого так довго чекав.

За своє життя я прочитав величезну кількість історій про любов. Мені подобаються такі історії, і, напевно, я розуміюся в них. Але проникливіше за ці слова я не читав ніколи: батько побачив його і переповнився жалем.

Історія, яку християнство розповідає світу, це і є історія про блудного сина. Християнство – це дуже просто і дуже необхідне. Бо блудні діти – це кожен з нас. І ще – тому що Бог втратив сандалю, коли побачив нас, і, забувши про все, без докорів і моралей, кинувся назустріч.

Обійняв і сказав: «Будемо веселитися! Бо син Мій пропав і знайшовся».