Християнство без П’ятидесятниці

Останні десять днів церковного календаря були не зовсім звичайними. У певному розумінні це було життя між двома подіями. Ми відсвяткували Славне Вознесіння нашого Спасителя на небеса, де Він сів праворуч Отця. У ці дні між Вознесінням і П’ятидесятницею ми перебуваємо в стані очікування. Як і апостоли в ті древні часи, ми послухаємося Господнього веління, яке Він дав при Своєму Вознесінні: “Лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба” (Лк. 24:49). Ми чекаємо пришестя Святого Духа.

Чому апостоли чекали?

Очевидна відповідь на питання: вони чекали, тому що Господь Ісус Христос велів їм чекати пришестя Святого Духа. Проте за цим очікуванням ховається набагато більше, ніж здається. Ми повинні чітко зрозуміти різницю між апостолами до П’ятидесятниці і після П’ятидесятниці. Пережите ними було таким значним, що змінило їх особистості назавжди, зробивши їх іншими людьми. Страх перетворився на безстрашність мучеників; рибалки стали учителями всього світу; на місце сумніву прийшла віра, що зрушує гори. І все завдяки П’ятидесятниці.

Необхідність П’ятидесятниці

Деякі з нас не розуміють необхідності П’ятидесятниці. П’ятидесятниця – подія багатогранна. П’ятидесятниця – це явлення Святої Трійці світу. Саме тому цей день так само іменується в церкві Днем Святої Трійці. Апостоли знали Отця. Вони стали учнями Сина. Потім сповнилися Святого Духа. П’ятидесятниця, окрім іншого, ще і народження Новозавітної Церкви. Це прийняття Духа Божого всіма віруючими. Це об’єднання всього людства і рішучий поворот від хаосу Вавилонської вежі.

Я б хотів звернути свою увагу на те, що Свята П’ятидесятниця є свідченням того, що християнство – неземна релігія, придумана не людьми. Християнство не просто перелік етичних норм і моральних правил. Християнство – це дивне єднання Бога і людей. Це одухотворення і обоження людини.

Будь християнство черговою вигадкою людства, нехай навіть найкращою вигадкою, учням не було б жодної нужди чекати П’ятидесятниці в Єрусалимі. Власне, навіщо? Вони три роки провели пліч-о-пліч з Христом і були Його найближчими учнями. Для них було достатнім почати писати, проповідувати і поширювати те знання, яке вони отримали від Учителя. Самі всьому навчилися, можна і інших повчити – саме так і відбувається з усіма іншими релігіями. Але не з християнством.

Християнство – це не просто ідеї, моральні правила, етичні норми, форма громадського устрою і т. д. Усе це, звичайно ж, присутнє в християнстві, але не це є його суттю. Християнство полягає в преображенні і обоженні людини, а не в ідеях. Не може бути християнства без П’ятидесятниці. Християнство без Святого Духа – не християнство.

Багато християн живуть між Вознесінням і П’ятидесятницею

У світлі вищесказаного хіба не трагічне те, що дуже часто ми сприймаємо християнство лише як певний набір ідей? Ми вважаємо себе християнами, оскільки віримо в певні поняття, були навернені чи народжені в потрібній сім’ї в потрібний час. Залишилися б апостоли в тому стані, в якому вони перебували між Вознесінням і П’ятидесятницею, і світ ніколи б не почув Благої вісті. Вони б ніколи не стали великими святими і ніколи б не вигнали жодного біса. Але вони стали святими і виганяли бісів, бо жили в єднанні зі Святим Божим Духом.

Проте своїм життям ми, християни, слабо свідчимо про те, що живемо в часи після П’ятидесятниці. Наша віра слабка, ми зв’язані по руках і ногах гріхами, у нас майже немає християнської радості.

Читаючи чи слухаючи Діяння святих апостолів, ми думаємо про те, що устрій життя апостолів був зовсім не схожий на наший. Чому так? Бо ми живемо без Святого Духа. Ми швидше схожі на боязливих та збентежених апостолів до П’ятидесятниці.

Проте навколо нас є люди, які немов світяться зсередини. Ці люди з радістю переносять усі життєві негаразди. Їх ніщо не засмучує. Чому? Бо вони перебувають у живому, динамічному зв’язку зі Святим Духом. Саме в таких людях живе Святий Дух, очищаючи і спасаючи їх.

Християнство без П’ятидесятниці – порожня оболонка

Якщо наше життя не наповнене Святим Духом, воно марне!

Усе наше релігійне життя без Святого Духа – лише порожня формальність. Піст – не більше ніж дієта, якщо його метою не є надбання Святого Духа. Не випадково наш Господь “поведений був Духом у пустелю” (Лк. 4:1), де провів у пості 40 днів. Гріх не може бути переможений без Святого Духа. Він єдиний, Хто дає нам владу “умертвляти діла плотські” (див. Рим. 8:13).

Продовжувати можна нескінченно. Не може бути молитви без Святого Духа, Котрий молиться в нас. Не може бути Церкви без Святого Духа. Якщо це не так, то церква стає зборищем сатанинським (Одкр.9:11).

Наша мета – надбання Святого Духа

“Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби? Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього” (Лк. 11:11-13). Усі наші християнські зусилля і духовна боротьба спрямовані тільки на одне: зростання в Дусі Святому. Саме це і є духовність, і сенс християнства в єднанні людини з Богом за допомогою Святого Духа. Сама суть християнства полягає в єднанні з Істинним Богом, який через Своє милосердя уподібнює нас Собі.