Марія, мати Ісуса

ГОТОВА, ЩОБ СТАТИ МАТІР’Ю СПАСИТЕЛЯ

Діва Марія (фрагмент), Ель Греко

Всякому авторові дуже важко писати про цю жінку. Жодна інша жінка в історії людства не рівняється їй: настільки славнозвісною вона є. Про неї писали багато великих богословів, авторів пісень, поетів, проповідників, пророків та звичайних письменників – таких, як я. Що би я про неї не написав, це не вплине на її образ. Тож я лише покірно покладу свою цеглинку.

Правдоподібно, ім’я Марія у своїй єврейській версії означає «гіркота» або навіть «переживання та смуток». Це найпопулярніше ім’я у Сполучених Штатах Америки, а також в інших християнських країнах. Існує щонайменше сімдесят варіантів цього імені: Мері, Міріям, Марі, Маріанна, Марина… Як одне з небагатьох жіночих імен, воно має також свої чоловічі відповідники, наприклад Маріо чи Мар’ян. Діва Марія, про яку йтиметься далі, мала у своєму житті кілька гірких моментів.

Євангеліє від Матвія 1; 2; 12:46; Євангеліє від Луки 1; 2; Євангеліє від Івана 2:1-12; 19:25-27; Діяння святих апостолів 1:14

Її погляд…

Моє життя різко змінилося, коли в моєму домі, – у домі простої єврейської дівчини з’явився ангел Гавриїл. Довкола було чимало гарних єврейських дівчат. Чому він обрав саме мене?

– Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками! – промовив.

Хіба ви не здивувалися б чи навіть не занепокоїлися б, якби почули такі слова? Що мало означати це дивне привітання? Та перш ніж я встигла відповісти, ангел продовжив:

– Ти отримала благодать у Господа! Народиш єдинородного Сина! Він буде найбільшою людиною на землі, а Його царство ніколи не закінчиться!

Я не знаходжу слів, аби описати той страх, який мене охопив. Врешті я зібралася на дусі й тихо промовила:

– Як це можливо, адже я не знаю мужа?

– Це станеться за справою Духа Святого! – відповів Гавриїл.

У нього була ще одна новина:

– Єлизавета, твоя родичка, також народить чудову дитину. Попри свій поважний вік вона вже на шостому місяці вагітності!

Це була чудова новина. Ми всі знали, як сильно Єлизавета хотіла стати матір’ю.

Ангел закінчив свою мову:

– У Бога немає нічого неможливого!

Це я знала. Принаймні теоретично. Дві новини, які я щойно почула, змінили теорію на практику.

Ви знаєте мою історію, тож я не розповідатиму деталей. Йосиф, мій наречений, також у це повірив, коли ангел з’явився йому уві сні. Йосиф був чудовим чоловіком та зразковим батьком для мого Ісуса. Шкода, що про нього так мало написано. Коли писали Новий Завіт, Йосиф уже не жив. Жоден із євангелістів не знав його особисто. Повірте мені на слово: Бог вибрав Йосифа як образ чоловіка. Мені його не вистачало. Він помер ще до того, як Ісус почав навчати. Шкода, Йосиф пишався би Ним.

Як виховувати Божого Сина? Ми вирішили ставитися до Нього, як і до інших дітей. Він навчився родинного ремесла і став, як багато хто стверджував, найліпшим теслею в містечку.

Ісус охоче вчився і був зразковою слухняною дитиною. Через Нього в мене не було клопотів. Тільки один раз виникла проблема. Ісус мав разом із нами повертатися з Єрусалиму і, замість того, щоби піти з усіма, залишився позаду, а потім ми знайшли його в Святині, де Він навчав чоловіків, втричі старших від Нього. Якщо це не переконало нашу родину в тому, що Він був винятковим, то не знаю, що ще мало б їх переконати.

Я з приємністю спостерігала за тим, як Ісус виростає відповідальним чоловіком. Він був дуже працьовитим. Багато читав. Він просто поглинав писання наших отців, сувій за сувоєм. Як і більшість єврейських юнаків, Він знав напам’ять перші п’ять книг Старого Завіту. Було щось виняткове в тому, як Він молився і розмовляв із Небесним Отцем.

Усе це я зберігала в собі й роздумувала у своєму серці: що все це означає? Як і коли Він почне втілювати в життя справу Свого Отця? Ми багато розмовляли в тіні дерев під час обіднього перепочинку або під час тривалих вечірніх прогулянок. Він розповідав мені про різні речі, яких ще не розумів і про які роздумував.

Коли на моє прохання Ісус перетворив воду на вино на весіллі в Кані Галилейській, то лагідно обійняв мене і прошепотів:

– Мамо, настав час Мого служіння. Мені час навчати й об’явити світу Небесного Отця. Дякую тобі за все. Бережи себе.

І після цих слів Він назавжди залишив родинний дім.

До нас доходили звістки про чуда, які діялися, коли Він навчав і молився над хворими. Ісус уздоровлював, звільняв від демонської напасті, помножував хліб. Незабаром я зрозуміла, що повинна приєднатися до Нього, підбадьорювати Його у всьому й допомагати проголошувати Євангеліє. Треба було чимало праці, щоб нагодувати Його та дванадцять учнів. Уявіть собі когорту голодних чоловіків, які мандрують усією країною.

Цих три коротких роки були справді чудовими. Ми всі вірили в Ісуса та Його місію.

Що тоді було найважчим для мене як для Його матері? Напевно те, що Його брати і сестри не хотіли повірити і не пішли за Ним. Вони повірили щойно тоді, коли Ісуса вбили і Він воскрес. А впродовж усього цього часу брати-сестри лише насміхалися з Нього. Це завжди було дуже прикро. Сусіди та інші мешканці нашого містечка теж любили кпити й насміхатися. Ці жорстокі кпини раз у раз ранили моє серце. Я ж вірила, бо ще до Ісусового народження ангел Гавриїл сказав мені, ким буде мій Син. Щоправда, часом у мене виникали сумніви, але коли я побачила, що Він може, то переконалася, що Ісус – Син Божий. Той, Який мав змінити увесь світ. Обіцяний Месія.

Як і багато людей, які йшли за Ним, я вірила, що Ісус встановить Своє царство на землі й визволить нас із римської неволі. Проте так не сталося, бо й не мало статися. Ми пережили величезне розчарування. Чому Він відразу не створив на землі це обіцяне царство? Пізніше ми зрозуміли, що Боже царство, про яке Він говорив, мало народитися в людських серцях. Він прийшов звільнити в’язнів невіри, страху, гріха. Прийшов звільнити людей з уз гріха та принести їм свободу.

Колись Симеон сказав мені, що меч прошиє моє серце. Я пережила чимало сумних моментів та гірких розчарувань, але все це не може зрівнятися з болем останніх днів життя Ісуса. Це була також моя агонія. Коли Він тріумфально в’їхав в Єрусалим, я була впевнена, що незабаром Його оголосять царем. Проте так не сталося.

Страждання, які я пережила, коли Його катували і принижували, перевищували мої сили. Я мусила відвернутися. Уявіть собі, що вашу дитину жорстоко катують… Шлях на Голгофу був страшний. Тортури настільки ослабили Ісуса, що Він навіть не міг нести Свій хрест. Я охоче помінялася б із Ним місцями і взяла би той хрест на себе. Все-бо мало бути по-іншому…

Жахливі страждання мого Сина тривали шість годин. Попри нестерпні муки, навіть тоді, коли смерть була вже близько, Він не забув про мене. Попросив Івана, Свого улюбленого учня, щоб той заопікувався мною.

Врешті, сталося. Помер. Я не змогла подбати про Його тіло. На щастя, Йосиф з Аримафеї допоміг Никодимові загорнути тіло Ісуса в полотно й покласти в гріб. Коли вхід до гробу загородили великим каменем, ми зрозуміли: це кінець. І що далі? Єдине, що ми могли тепер зробити, це приготувати пахощі для намащення тіла. Починався шабат[1]…

Відразу після шабату, рано-вранці, коли ще було темно, ми пішли до гробу намастити тіло Ісуса. Ми непокоїлись, як відсунути камінь, яким римські воїни загородили вхід до гробу.

Ми не могли сподіватися чогось аж такого! Коли ми прийшли на місце, то побачили, що камінь уже відсунений, а гріб порожній! На камені сиділи ангели в білих шатах. (Повірте, я вмію упізнати ангела!).

Все, що трапилося пізніше, відбувалося настільки швидко, що в нас не було часу роздумувати. Найчорніший розпач в одну мить перетворився на величезну радість. Ми побігли розповісти про це апостолам, які переховувалися, бо боялися, що тепер і їх стратять. Апостоли не повірили нам! Вони звинувачували нас у божевіллі та вигадуванні нісенітниць!

Однак врешті Петро та Іван пішли все перевірити. Іван обігнав Петра і перший підійшов до гробу, але йому забракло відваги ввійти всередину. Коли ж вони побачили порожній гріб, то спочатку не зрозуміли, що сталося. Вони все ще не вірили в слова Ісуса, Який відкрито говорив про те, що помре і воскресне з мертвих. Іван і Петро повернулися до інших апостолів, і коли розповідали, що ж могло трапитися, Ісус став перед ними і сказав:

– Мир вам!

Всі були вражені! Думали, що це дух. А Він попросив учнів доторкнутися до Нього. Вони так і зробили, але й далі йняли віри, що це Ісус.

– Дайте Мені з’їсти рибину, – сказав Він.

Учні оніміли від здивування, але все одно не вірили. Врешті Ісусові вдалося переконати їх.

– Саме про це Я говорив вам увесь час: Мене вб’ють, а через три дні Я воскресну.

І нарешті до них дійшло, що це справді Ісус, що Він справді живий, а вони стали свідками найважливішої події в історії людства.

Що ж, тепер навіть мої діти повірили. Яків став першим пастирем нашої Церкви в Єрусалимі, а також одним із перших мучеників. А П’ятдесятниця – це другий найгарніший день у моєму житті. Цього дня народилася Церква. Я дожила до старості, служачи іншим, несучи свідчення про Христа та тішачись плодами Його життя, яке змінило світ.

Напевно, це і все… Ісус був моїм життям. Що було далі зі мною та з Ісусом ви, напевно, вже знаєте.

Чого нас вчить історія Марії, Матері Ісуса?

Коли Марія вирушила до Єлизавети, своєї родички, то заспівала пісню, яку ми знаємо як Magnіfіcat. Незабаром Захарія заспівав Benedіctus. Під час жертвування в Святині Симеон прославляв Бога піснею Nunc dіmіttіs. При народженні Ісуса ангели співали: «Слава Богові в вишніх і на землі мир». Однак найнезвичнішою з усіх цих пісень залишається пісня Марії – «Величає душа моя Господа».

Вчитаймося в ці слова, які промовила молода дівчина:

«Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх; скинув сильних з престолів і підніс смиренних; голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку» (Євангеліє від Луки 1:46-55).