Мудрий цар Соломон

КОЛИ Соломон стає царем, він ще молодий. Він любить Єгову і дотримується доброї поради, яку йому дав його батько Давид. Соломон подобається Єгові, і одного разу вночі Бог каже йому уві сні: «Соломоне, що б ти хотів отримати від мене?»

Соломон відповідає: «Єгова, мій Бог, я дуже молодий і не знаю, як правити. Тому дай мені мудрості, щоб правильно керувати твоїм народом».

Єгові подобається прохання Соломона, і він обіцяє: «За те, що ти не просив собі ні довгого життя, ні багатства, а просив мудрості, я дам тобі стільки мудрості, скільки не мала жодна людина на світі. Я дам тобі й те, чого не просив,— багатство і славу».

Незабаром до Соломона приходять дві жінки з важким питанням. «Ми з цією жінкою живемо в одному будинку,— розповідає одна з них.— У мене народився хлопчик, а за два дні у неї теж народився хлопчик. Вночі її дитина померла. Поки я спала, вона поклала свою мертву дитину біля мене, а мою забрала собі. Коли я прокинулася і побачила мертву дитину, я зрозуміла, що це не моя дитина».

Тоді інша жінка перебиває її: Ні! Жива дитина моя, а мертва — її!» Перша жінка заперечує: Ні! Це твоя дитина мертва, а моя — жива!» Так вони сперечаються. Як же вчинить Соломон?

Він посилає за мечем і, коли меч приносять, наказує: «Розрубайте живу дитину надвоє і дайте кожній жінці половину».

Дві жінки поруч із воїном Соломона, що тримає дитину та меч
«Зупиніться! — благає справжня мати.— Будь ласка, не вбивайте дитину. Віддайте його їй! Але інша жінка наполягає: «Хай він не дістанеться нікому з нас. Розрубайте його надвоє!»

Тоді Соломон каже: «Не вбивайте дитину! Віддайте його першій жінці. Вона – його справжня мати». Соломон знає це, бо справжня мати з любові до своєї дитини готова віддати її іншій жінці, аби вона залишилася живою. Коли ізраїльтяни дізнаються, як Соломон вирішив це питання, вони радіють тому, що в них такий мудрий цар.

Під час правління Соломона Бог благословляє народ рясним урожаєм пшениці, ячменю, винограду, інжиру та інших плодів. Народ гарно одягається і живе у добрих будинках. У кожного вдосталь.

1 Царів 3:3—28; 4:25-34