Що Він змінив – частина 1

Скотт Пек каже, що, уперше взявшись за Євангелія, він був налаштований скептично. Він чекав знайти гладенькі тексти, автори яких майстерно замаскували всі невідповідності і піднесли читачам прикрашену версію біографії Ісуса. Він почав читати і незабаром змінив свою думку.

Скотт Пек

«Я був приголомшений тим, наскільки правдивий Ісус, описаний в Євангеліях. Він постійно мучиться, тому що не зрозумілий. Практично на кожній сторінці є тому свідчення: «Що Мені сказати вам? Скільки разів повинен Я повторювати? Як Мені достукатися до вас?». Цей Чоловік часом сумує, часом вдається до скорботи, Йому знайомі і тривога, і страх… Цей Чоловік страшенно самотній, хоча Йому рідко трапляється бути одному. Цей Чоловік здався мені неймовірно реальним. Такого не вигадаєш.

Я зрозумів, що, якби євангелісти намагалися догодити публіці, як я раніше думав, вони створили б Ісуса таким, яким Його, здається, уявляють собі три чверті християн… З вічною солодкою посмішкою на обличчі Він гладить дітей по голівці і крокує по землі з непохитним спокоєм… Проте Ісус з Євангелій – найбільший секрет християнства, як вважають деякі, – не знає «душевного спокою» у світському його варіанті, і ми, стаючи Його послідовниками, можливо, теж забудемо про спокій».

Як ми можемо узнати справжнього Ісуса, Якого побачив Скотт Пек? Я спробував поглянути на Ісуса знизу, намагаючись уловити, що відчували свідки неймовірних подій, що сталися в Галілеї і Іудеї. І, подібно до Скотта Пека, я теж був приголомшений тим, що виявив.

Православні ікони, вітражі католицьких соборів, американські недільні школи зображують Ісуса мирним, «ручним», адже Ісус, Якого ми бачимо в Євангеліях, який завгодно, тільки не ручний. Він непохитно чесний, а тому іноді здається просто неввічливим. Мало хто почував себе комфортно в Його присутності. Він був непередбачуваний, не піддавався визначенням, і навіть зрозуміти Його було важко.

Інтер’єр Ісаківського собору, Санкт-Петербург

Я завершую розслідування, але питань у мене все рівно немало. Приручити Його мені не вдалося. У мене сформувалася стійка недовіра до всіх, хто намагається втиснути Його в якісь рамки. Ісус не схожий ні на кого з людей. Різниця, за словами Чарльза Вільямса, – «це різниця між тим, хто подає приклад життя, і Тим, Хто саме життя».

Щоб підвести підсумок усьому, що я дізнався про Ісуса, я пропоную вам свої враження, які я розбив на групи. Звичайно, вони не дають повної картини, але це різні грані Ісусового життя, які хвилюють мене і, думаю, ніколи не перестануть хвилювати.

* * *

Безгрішний друг грішників. Коли Ісус зійшов на землю, Його впізнавали біси, хворі збиралися навколо Нього, грішниці умащали Йому пахощами ноги і голову. А от набожні юдеї, які чітко знали, яким має бути Бог, не приймали Його. Роздумуючи над цим, я задаюся питанням: а може, сьогодні люди релігійні роблять зворотне? Невже ми як і раніше уявлятимемо Ісуса таким, як нам хочеться, а не таким, як Його описують Євангелія?

Ісус був другом грішників. Богобоязливим фарисеям Він надавав перевагу приниженому митареві. Уперше про Своє месіанство Він сказав жінці-самарянці, у якої за плечима було п’ять невдалих шлюбів і яка тепер жила з шостим чоловіком. Помираючи, Він простив розбійника, у якого не було жодних надій на духовний ріст.

Проте Сам Ісус грішником не був. «Якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного», – учив Він (Мф. 5:20). Фарисеї марно шукали доказів того, що Він порушив закон Мойсеїв. Так, Він не дотримував деякі з їх традицій, але єдиний «злочин», в якому Його звинуватили на судилищі, – Його домагання на роль Месії, і врешті-решт Він погодився з їх звинуваченням.

Я із подивом дивлюся, як милосердний Ісус до грішників і як непримиренний до гріха. Адже церква, як видно з історії, часто поступала навпаки. На словах ми ненавидимо гріх і любимо грішника, але чи живемо ми за цим принципом?

Християнська церква завжди знаходила способи пом’якшити суворі Ісусові слова про моральність. Впродовж перших трьох віків християни буквально розуміли Його заповідь про непротивлення злу, проте з часом церква розвинула доктрину святої війни. Бувало, що невеликі громади виконували Ісусів наказ і відмовлялися від матеріальних благ, проте вони залишалися виключеннями в багатій церкві. В наші дні християни частенько не заперечують проти розлучень, які Ісус строго заборонив. Ми як і раніше змінюємо акценти і переосмислюємо поняття гріха.

У той же час офіційна церква докладає немало зусиль, щоб протиставити себе грішному світу. Нещодавно я подивився п’єсу, написану за розповідями хворих СНІДОМ. Режисер пояснив, що він вирішив зайнятися її постановкою після того, як місцевий священик сказав йому, що радіє всякий раз, як чує про смерть молодого холостяка, тому що бачить в цьому Божу кару. Я все більше побоююся, що церква сьогодні стала ворогом грішників.

Занадто часто грішники відчувають нелюбов церкви, яка переглядає поняття гріха всупереч вченню Ісуса. Щось пішло не так.

В одній з ранніх книг «Сором» Салман Рушді писав, що насправді головне історичне протистояння – це не протистояння між багатими і бідними, між соціалістами і капіталістами, між чорними і білими, але протистояння між епікурейцями і пуританами (як він їх назвав). Суспільство коливається між тими, хто каже: «Роби, що хочеш», і тими, хто каже: «Ні, не можна!»: Реставрація і Кромвель, Американський союз громадянських свобод і християнські праві, сучасне світське суспільство і ісламські фундаменталісти. Немов на доказ цього погляду, незабаром після цього Іран запропонував за голову Рушді нагороду в мільйон доларів: письменник зайшов занадто далеко.

В історії є безліч прикладів і фарисейства, і розбещеності. Але хіба можна підтримувати високі моральні стандарти і в той же час бути милосердним до тих, хто ці стандарти порушує? Як полюбити грішника і в той же час боротися з гріхом? Небагато християн змогли наслідувати Ісусів приклад.

У процесі досліджень, присвячених Ісусовому життю, я прочитав кілька значних праць про перші три віки церковної історії. У ранній церкві справи йшли непогано: тоді моральна чистота була в шані. Охочі прийняти хрещення проходили тривалу підготовку, і церква дотримувала строгу дисципліну. Переслідування, яким община періодично піддавалася, допомагали церкві очиститися від «тепло-холодних» християн. Проте навіть язичники захоплювалися тим, як християни піклувалися про ближніх, присвячуючи своє життя пригноблюваним, бідним і хворим.

Усе змінилося при імператорові Костянтині, який зробив християнство державною релігією. У той час здавалося, що це найбільший тріумф віри: християн більше не переслідували, навпаки, імператор виділяв з державної казни кошти на будівництво церков і організовував богословські собори. На жаль, за цю перемогу довелося розплачуватися: церква злилася з державою. Імператор призначав єпископів і інших церковних служителів, і незабаром у церкви склалася ієрархія, яка чітко повторювала державну систему. У свою чергу, єпископи намагалися нав’язати церковну мораль усьому суспільству.

Відтоді церкві постійно доводиться боротися із спокусою грати в суспільстві роль «поліції устоїв». Католицька церква в Середні віки, кальвіністи в Женеві, Кромвель в Англії, Російська православна церква – усі намагалися звести християнську мораль у ранг закону, і усі часто забували про милосердя.

Дивлячись на Ісусове життя, я розумію, як далеко нам до божественної рівноваги, до якої Він закликав нас. У проповіді сучасної церкви в США мені набагато частіше чується голос Костянтина, ніж Ісуса. Людина з Назарету була безгрішною і другом грішників, а ми, на жаль, не те і не друге.