Аввакум, дозорний на вежі

Про життя пророка Аввакума ми теж не знаємо практично нічого: його книга не повідомляє нам жодних деталей його життя і не містить відсилань до конкретних історичних епізодів. Є щось дивовижне, але разом з тим й значиме, що пророцтва-попередження датуються куди легше, ніж, пророцтва, що говорять про лихо, яке вже сталося. Чому ж ті люди, які зберегли книги цих пророків і донесли їх до наших днів, не вказали, що ж сталося?

Можливо, річ у тім, що для пророчого слова, на відміну від історичного літопису, важливо не передати конкретику подій, а вказати на їхній духовний зміст? І якби пророки точно вказували, куди саме рушили війська ворогів і під чиїм проводом, які міста захопили, які втрати при цьому зазнали їхні одноплемінники, усе це відтіснило б на задній план головне, заради чого і писалися їхні книги. І тому, залишаючи літописцям деталі, пророки говорять про суть подій.

Пророк Аввакум, Джеймс Тіссо

Втім, одну деталь з книги Аввакума ми знаємо точно: він описує нашестя халдеїв, тобто вавилонян. Господь через нього проголошує: “Ось, Я підніму халдеїв, народ жорстокий і неприборканий, який ходить по широтах землі, щоб заволодіти селищами, які не належать йому. Страшний і грізний він; від нього самого походить суд його і влада його. Швидші за барсів коні його і прудкіші за вечірніх вовків; скаче у різні сторони кіннота його; здалеку приходять вершники його, прилітають, як орел, що кидається на здобич” (Аввакума 1:6-8). Власне, у цьому є основна відмінність між Ізраїлем і язичниками: чи є над ними Цар і Суддя, або хто сильний, той і пан.

А хто ж тоді пророк? Аввакум називає себе дозорним, який стоїть на вежі і напружено вдивляється вдалину. Що це за хмара пилу, що за дими там, вдалині? Чи не вороже нашестя? Він повинен першим все помітити і попередити свій народ. Він повинен піднятися над повсякденною метушнею, щоб розгледіти вдалині те, чого не хочуть або не можуть побачити інші. І найголовніше – він повинен уловити сигнал від Того, Хто тільки і вирішує долю цього народу.

“На варту мою став я і, стоячи на вежі, спостерігав, щоб дізнатися, що скаже Він у мені, і що мені відповідати на скаргу мою? І відповів мені Господь і сказав: запиши видіння і накресли ясно на скрижалях, щоб той, хто читає, легко міг прочитати, бо видіння стосується ще визначеного часу і говорить про кінець і не обмане; і хоч би і сповільниться, чекай на нього, бо неодмінно збудеться, не відміниться” (Аввакума 2:1-3).

Але в пророка є одна дуже важлива відмінність від дозорного: дозорний не скаржиться на те, що бачить. Він просто спостерігає і повідомляє іншим, що побачив. Пророк же вступає з Богом у діалог, навіть у суперечку – пізніше ми почуємо таку суперечку в книзі Єремії. Але в Аввакума вона теж є: “Доки, Господи, я буду взивати, і Ти не чуєш, буду волати до Тебе про насильство, і Ти не спасаєш? Для чого даєш мені бачити злодійство і дивитися на біди? Грабіжництво і насильство переді мною, і постає ворожнеча і піднімається розбрат” (Аввакума 1:2,3).

Пророк не просто дозорний або посередник. Він належить своєму народу, розділяє його радощі та прикрощі і тому не може байдуже прийняти те, що відбувається. Втім, звучать в Аввакума й інші мотиви, які стануть у повний зріст у книзі Іова. Річ не лише в тому, що його народу погано, а ще й в тому, що у світі взагалі надто багато зла і неправоти. Чому ж Господь не втрутиться і не виправить всього?

Але все таки дозорний розгледів зі своєї вежі і щось інше. “Бог від Фемана гряде і Святий – від гори Фаран. Покрила небеса велич Його, і славою Його наповнилася земля.  Блиск її – як сонячне світло; від руки Його промені, і тут тайник Його сили! Перед лицем Його йде моровиця, а за стопами Його – пекучий вітер. Він став і похитнув землю; споглянув, і в трепет привів народи; вікові гори розпалися, первісні пагорби обпали; путі Його вічні” (Аввакума 3:3-6).

Значить, хвороба чи вороже нашестя – теж атрибути величі Божої, інструмент у Його руках? Значить, Його пришестя не лише радість, але й шок, потрясіння, для когось – і загибель? Величі гір і світових імперій тут протиставлена не просто ще більша велич, але таємничі шляхи, які “вічні”. Важко перекласти ці пророчі слова нашою мовою. Можливо, Аввакум, як і Іов, розгледів в усіх цих нещастях певний задум, незбагненний для людини і небажаний для неї. І, можливо, настане час, коли інший дозорний розгледить сенс цього задуму і розкриє його людям.