Блаженні убогі духом

“Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” – так починається Нагорна проповідь Ісуса Христа (Матфея 5:3).

Що це за люди, убогі духом? Можливо, це ті, в яких не розвинений розум, темні, неосвічені, обмежені? У жодному разі ні. Євангеліє будить, освітлює і розвиває всі вищі можливості людського духу. Тоді, можливо, убогий духом той, хто просить милостиню, знедолений у матеріальному плані? Христос співчував бідним, любив їх, допомагав їм, апостоли шанували бідність, але ніде в Біблії не сказано, що бідність сама по собі є умова для входу в Царство Небесне. Кого ж мав на увазі Христос, кажучи про убогих духом?

Убога духом – це людина, яка має упокорювання митаря. Пригадаємо притчу Христову. Біля дверей храму зупинився митар. Він соромиться підвести до неба очі свої, він не ремствує на загальне презирство до нього. Митар знає зіпсованість своєї волі, свою нездатність до добра. Митар відчув свою нужду в Богу, усю надію і сподівання він покладає на Божу милість і любов. “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” – волає він з глибини скрушного серця (Луки 18:13). Фарисей, який стояв у той час попереду теж молився, але в його молитві не було і тіні самоосуду. Він увесь охоплений гординею і самовдоволенням. Він хвалиться тим, що не схожий на людей порочних: не злодій, не вбивця, двічі на тиждень постить, жертвує десятину від своїх прибутків. Почуття покаяння, страх Божий і благоговіння перед Всевишнім не пронизують душу фарисея. Він сам для себе здається праведним і святим. Що таке людина перед Богом – це мала істота перед Нескінченністю. І до такого Бога фарисей підійшов без трепету. Набожність фарисея мертва, вона не піде далі за десятину і піст.

Що перетворило гордого Савла на упокореного апостола Павла? Навіть імена цієї людини свідчать про докорінне преображення. Ім’я Савл древньоєврейською означає величний, а Павло – латинською малий. Зупинений світлом Христовим по дорозі в Дамаск, він побачив свою повну нікчемність і неспроможність. Відкинувши своє непомірне звеличене “я”, віддавшись Христу, надмірний ревнитель батьківських передань став упокореним служителем Євангелія. Що зробило Іоанна Хрестителя найбільшим Божим пророком і предтечею Христовим? Свідомість убогості духовної, неухильне наслідування принципу: “Йому належить рости, а мені умалятися” (Іоана 3:30).

Як звершилася таємниця спасіння роду людського? Що було головним чинником справи спокутування? Незбагненне упокорювання Господа Ісуса Христа. “Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей“, – свідчить ап. Павло про характер Христового служіння (до Филип’ян 2:6,7). Таємниця боговтілення перевершує розуміння людське. Творець світів і Володар всесвіту зменшується до найбіднішого з бідних. Він народжується в хліву, проводить життя безпритульного мандрівника, не маючи де голови прихилити. І, нарешті, помирає на Хресті за грішний світ.

Що робило проповідь про Христа Розіп’ятого найбільшою спокусою для юдеїв? Їх бентежив образ Месії. В особі Месії народ юдейський чекав побачити грізного і владного правителя. Силою Своєї могутності Він повинен скрушити ворогів і шляхом насильства привести людей до істини. А тут Месія і раптом принижений, як раб, який служить усім, як нікчемний ізгой суспільства, який помирає ганебною смертю на Голгофі. Чи той це Месія? І на чолі якого Царства Він стоятиме? Чи можемо ми сподіватися на такого Бога? Подібні нерозуміння народжувалися в середовищі людей, які звикли до поклоніння зовнішній силі, які сподіваються на владу видиму.

А приклад Христовий вчить абсолютно другому. Хочеш бути великим, упокорюй себе! Якщо намагаєшся осягнути таємницю всесвіту, визнай своє безсилля і обмеженість! Жадаєш спасіння душі – усвідом свою негідність, стань біля Хреста Христового і покайся перед Богом. Хочеш йти шляхом духовного удосконалення – зростай у смиренні і благодаті Божій. За свідченням біографів, французький учений Блез Паскаль носив на тілі спеціальний пояс з маленькими цвяхами. Коли друзі і колеги починали хвалити його за успіхи в науках, Паскаль негайно притискав пояс до тіла. Так Паскаль виховував себе, прагнучи не дати розвинутися небезпечному духу гордині і привчити себе до упокорювання, до набування убогості духовної. Серед подвижників науки не один Паскаль прагнув наслідувати Христа.

Своєрідний пояс упокорювання не знімав з себе інший великий учений, Ісаак Ньютон. Свій дар наукового передбачення і духовну далекозорість пояснював тим, що сидів на плечах гігантів. Дійсно християнським упокорюванням просочені його слова про пізнання Божого всесвіту: “Не знаю, чим я можу здаватися світу, але сам собі я здаюся тільки хлопчиком, який грає на морському березі та розважається тим, що час від часу відшукую більш квітчастий камінчик, або червону раковину, тоді як великий океан Істини розстилається переді мною недослідженим…” Чи не тут, у дитячій простоті та упокорюванні росте і множиться благословенна убогість духу, основа для удосконалення людини і спосіб отримання духовного багатства?

Брами, що ведуть у життя, у Царство Небесне, не лише тісні, але й низькі. Треба пригнутися, щоб увійти до них. “Бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (1 Петра 5:5). Убогі духом – володарі і спадкоємці Царства нескороминущого. Царство Боже не пов’язане із зовнішнім комфортом і життєвим благополуччям. Воно виходить від Бога, і душа людська стає Божим престолом і храмом Його. “Царство Боже всередині вас є“, – зауважив одного дня Ісус (Луки 17:21). Воно “не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові” (до Римлян 14:17).

Убогих духом можуть зневажати, вони можуть служити предметом кепкувань, але вони блаженні, бо відчули, наскільки благий Господь, яка чудова свобода в Христі, як прекрасне служіння Богові. І тому убогі духом збагачують багатьох.