Тайна вечеря

Тайна вечеря, Павло Попов

До складу Біблії входить чотири книги, звані Євангелія. У них розповідається про земне життя Ісуса Христа. А також про те, що вже не є Його земним життям.

Євангелія – найбільш вивчені книги у світі. З приводу кожного євангельського рядка опублікована така кількість коментарів, що його не вмістить і та кімната, сидячи в якій ви читаєте цю сторінку.

Проте багато що в цих чотирьох книгах як і раніше залишається для дослідників таємницею. Ми дійсно дуже мало знаємо про те, як саме все відбувалося в Єрусалимі дві тисячі років тому. Більше того: учені все ще сперечаються, в якому ж році відбувалися описані в Євангеліях події.

Відповісти на питання, коли саме був розіп’ятий Ісус Христос, складно. У загальних рисах ясно, що це сталося десь між 27 і 33 роками нашої ери, а точніше вам не відповість ніхто.

Того року Ісус останній раз приходить в Єрусалим, щоб відсвяткувати Пасху. На свято Пасхи в Єрусалимі Він і був убитий.

Єрусалим готується до Пасхи

Обраний народ готувався відзначити головне свято свого календаря. День, коли Бог Ізраїлю втрутився і змінив хід історії.

Єрусалим готувався до Пасхи. Місто було заповнене натовпами паломників. Їх число доходило до кількох мільйонів людей. Знайти місце для нічлігу було неможливо.

З цієї причини Ісус кожен вечір покидав місто і ночував у селищі Вифанія. Селище було розташоване в півгодини ходьби від міста. Там в Ісуса були друзі. Єдиним виключенням стала сама пасхальна ніч.

Річ у тім, що священна пасхальна трапеза могла проводитися тільки в межах міських стін Єрусалиму. Іногородні паломники домовлялися з місцевими жителями, які надавали їм вільні приміщення чи дозволяли пообідати на плоских дахах своїх осель.

Увечері в четвер для Ісуса і Його супутників був приготований святковий пасхальний стіл. Де саме це відбувалося, не дуже зрозуміло. Євангелія свідчать, що апостоли були не знайомі з хазяями будинку. Можливо, йдеться про таємних учнів Ісуса. Хоча можливо, і просто про людей, які вирішили виявити милосердя до паломників.

Запросити до себе за стіл бідняка вважалося справою богоугодною. Брати гроші за оренду приміщень було заборонено. Але як компенсацію постояльці зазвичай залишали хазяям шкури з’їдених баранчиків.

Пасхальна трапеза

Свято Пасхи було головним в юдейському календарі. Цього дня кожен юдей, незалежно від достатку, мав наїстися досхочу. У кого грошей на святковий стіл бракувало, міг отримати державну допомогу.

Основною стравою пасхального столу був баранчик. З’їсти його слід було повністю. До останнього кусня. Самостійно чи навіть невеликою родиною з’їсти баранчика – завдання складне. Тому люди збиралися групами, людей по сім – десять, і купували баранчиків за спільний кошт.

Пасхальна трапеза була не просто гулянкою. Це був релігійний обряд, і проводити його слід було за особливим чином.

Спершу ті, хто зібрався за столом, читали подячну молитву і випивали перший келих вина. Закушувати вино було слід хлібом і зеленню, які умочували в блюдо із солоною водою.

«І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене. Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я? Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо» (Мк. 11:18-20).

Тайна вечеря, Ніколя Пусен

Друга частина пасхальної вечері полягала в тому, що молодші учасники трапези ставили старшим певні запитання, а ті у відповідь детально розповідали про суть свята: про єгипетське рабство, про Вихід з Єгипту, про те, що Бог хоче врятувати Свій народ, а світ не хоче, щоб народ був врятований, але перемога все одно дістанеться не світу, а Богові, тому що Бог – сильніше.

Після цього починалася сама трапеза. Хазяїн столу брав хлібець, промовляв над ним молитву, розламував і роздавав присутнім. Гості з’їдали хліб і переходили до баранчика.

Єдиного тексту молитви не існувало. Кожен хазяїн розповідав про священні події старовини і дякував Богові виходячи з власних можливостей.

При цьому тлумачення того, що відбувається за столом, могли значно відрізнятися. Відомий єврейський філософ Філон Александрійський пропонував як мінімум чотири різні пояснення усіх цих священнодій.

Христос під час Тайної вечері запропонував Своє тлумачення.

Новий Вихід

Християни дбайливо зберігали пам’ять про те, що сказав їх Господь під час тієї пасхальної трапези. Років через тридцять після описуваних подій апостол Павло писав у першому Листі до Коринфської церкви: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус у ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про Мене. Також і чашу після вечері взяв, промовивши: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1Кор. 11:23-25).

Мало хто з україномовних читачів розуміє, чому прощальна вечеря Ісуса носить назву «Тайна вечеря». Передбачається, що на вечері відбувалося щось, що залишилося «тайною».

Між тим «тайною» вечеря стала не від слова «тайна», а від слова «таїнство». Річ у тім, що древній звичай юдейської Пасхи став головним таїнством християнської церкви.

Колись Бог врятував Свій народ: вивів його з єгипетського рабства. Ця подія і згадується під час юдейської Пасхи. Тепер, під час пасхальної вечері, Ісус оголошує про початок нового і остаточного Виходу.

У давнину мета шляху була ясна. Народ пішов з Єгипту, країни рабства, і відправився в Палестину, Землю обітовану. Але куди всім нам йти сьогодні? Ісус пояснює: до Нього. Іншого шляху немає. І іншої мети немає також.

Прийти до Нього – це і означає зробити новий Вихід. Люди приходять до Нього, а далі Він усе робить Сам. Запитайте Його, і далі Він стане говорити з вами особисто. Це і є спасіння. Це і є той шлях, який Бог пропонує вам пройти.

Дві тисячі років тому в Єрусалимі напередодні свята Пасхи Бог ще раз зібрав тих, хто погодився йти за Ним, і повів цей новий народ до свободи. І цей новий Вихід був таким самим, як колишній. Це знову були не святі чи якісь особливо добрі люди. Це були просто люди, які погодилися бути Його народом. Бути друзями і супутниками мандруючого галилейського Учителя.

Бог бажав врятувати кожного з людей. Але радів і тому, що їх назбиралося хоч би дванадцять, – адже могло не знайтися взагалі жодного!

Апостоли не були хорошими чи особливими людьми. Це були егоїстичні і не дуже сміливі рибалки. Звичайні люди. Але кожен з них зробив дуже незвичайний вчинок: сказав Богові «Так!».

Богові цього було достатньо. На цьому «Так!», як на фундаменті, він почав будівництво Своєї Церкви.

Кожна літургія в християнському храмі – це спогад того, як Спаситель переломив пасхальний хліб і сказав: «Прийміть, це є Тіло Моє!» За цим християни і приходять у свої храми.

Не за тим, щоб молитися. Не за тим, щоб послухати красиві співи. Для того, щоб опинитися за столом, на чолі якого, – їх Бог, і причаститися хліба, який насправді, – Тіло самого Творця.

Сад Гефсиманський

Закінчувалася пасхальна трапеза співом псалмів і випиванням останнього (четвертого) келиху вина.

У Євангелії від Марка сказано: «І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. І сказав їм: …Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.

І, проспівавши, пішли на гору Елеонську». (Мк. 14:23-26)

Після закінчення вечері Ісус з учнями покинув будинок людей, які гостинно погодилися Його прийняти, і пішов у сад Гефсиманський, розташований на схилах Оливної (Елеонської) гори.

Єврейською Гефсиманія вимовляється як Гат-Шмане і означає «Давильня оливок». Очевидно, у цьому місці був невеликий гайок маслинових дерев. Можливо, сюди, під дерева, приходили ночувати єрусалимські бездомні і паломники, що не мали постійного місця нічлігу.

Саме тут Ісус був заарештований.

Іуда Іскаріот

За декілька років діяльності Ісус зібрав навколо Себе лише дванадцять учнів. І у вирішальний момент один з цих дванадцяти виявився зрадником. Не дуже вражаючі підсумки життя, чи не так?

Про самого Іуду і його зраду нам відомо ще менше, ніж про інші деталі тієї моторошної ночі. Іуда був апостолом. Він був присутнім за столом під час Тайної вечері. Потім він пішов і зрадив Учителя. Додати тут нічого.

Весь цей епізод – один з найнезрозуміліших в усій Євангельській історії. Навіщо Іуді це знадобилося? Тим більше, що зрадивши Ісуса, він тут же пошкодував про скоєне і спробував переграти усе назад – але було пізно.

У Євангеліях до імені Іуди додано прізвисько Іскаріотський. Так звали чи то самого Іуду, чи то його батька. Що означає це слово, невідомо. Традиційно вважається, що Іскаріот – це «людина з південно палестинського містечка Керіота». Втім, є і інші пояснення.

У Євангеліях згадується, що Іуда був скарбником апостолів і носив із собою спільні гроші. Сучасні дослідники припускали, що прізвисько походить не від назви міста, а від слова «шкеріот», що означає шкіряний гаманець, ушитий у пояс.

Існує і ще декілька гіпотез. Згідно однієї прізвисько Іскаріот було дано Іуді вже після його зради і походить від слова «обман, брехливість». Згідно іншої прізвисько означає лише «червонолиций». Втім, це не більше ніж гіпотези.

У Євангелії від Іоанна говориться, що єрусалимська влада видала розпорядження, згідно з яким кожен, хто знав про місцеперебування Ісуса з Назарету, був зобов’язаний донести про це начальникові храмової поліції. Суть скоєної Іудою зради полягала в тому, що він якраз і виконав це розпорядження.

Єрусалим був переповнений паломниками. У кожному, навіть самому крихітному будиночку ночували сотні людей. В умовах передсвяткової метушні відшукати одного-єдиного Галилеянина міська влада була не в змозі. Незважаючи навіть на те, що Він, схоже, зовсім не ховався.

Іуда прийшов до начальника Храму і запропонував чітко вказати місце, де Ісус міг би бути заарештований. Начальник Храму був другою (після первосвященика) особою єрусалимської адміністрації. У його розпорядженні перебували особливі загони храмової поліції. У той час Палестина була окупована римлянами і власних збройних сил у євреїв не було. Проте з функціями армії непогано справлялися ці самі загони.

Пізно вночі Іуда відвів стражників у сад Гефсиманський і чітко вказав на Того, Хто має бути узятий під варту.

Ісус і Іуда

Іудин поцілунок, Джотто

Середньовічні легенди повідомляють про подальшу долю Іуди багато подробиць. На жаль, усі вони – лише середньовічні легенди.

У Новому Завіті міститься дві різні версії смерті зрадника. У Євангелії від Матфея сказано, що Іуда повернув у храм сплачені йому тридцять срібників і повісився. У книзі Діянь апостолів повідомляється, що він, «звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його». Зрозуміти, що за смерть його наздогнала, складно. Хоча зрозуміло, що це була якась украй несимпатична кончина.

Іншими словами, і Учитель і учень були убиті. Ісус Христос був розіпнутий – «повішений на дереві». Іуда повісився сам. Обоє вони прийняли майже одну і ту ж смерть. Можливо, це сталося в один і той же день. Але – подивіться, наскільки несхожі ці дві події!

Християни вірять, що смерть Ісуса врятувала світ від прокляття. А про Іуду досі складаються мерзенні легенди. При погляді з боку це може здатися дивним, хоча насправді усе дуже логічно.

З людського погляду Іуда поступив, можливо, навіть і непогано. Так, він зрадив Спасителя, але потім зрозумів, що був неправий, і сам себе покарав. За помилки треба платити – чи не так?

Насправді не так. І суть тут у тому, що покарав Іуда себе саме сам.

Блудний син повертається

Усім нам Бог пропонує повернутися. Пропонує стати героями історії про блудного сина. Де б ми не були, як би далеко не пішли, у будь-кого з нас завжди є можливість встати і відправитися додому.

Бог обіцяє: Він неодмінно побіжить нам назустріч. Як би великі не були наші гріхи, Він обійме і скаже: «Син мій повернувся!» Можна сумніватися в чому завгодно – але не в цьому!

Іуда відмовився стати героєм цієї історії. Він зрозумів, що пішов не в той бік, але так і не знайшов у собі сил повернутися і сказати:

– Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх!

Він побоявся визнати свою неправоту. І не повірив, що Батько, простивши, побіжить йому назустріч. Він вважав за краще покарати себе сам. Христос Своєму Отцю довіряв повністю.

Що зробили б ви, якби всі ці жахливі події раптом почали відбуватися у вашому житті? Якби люди, яким ви бажали тільки добра, раптом вирішили б вас убити? Припущу, що ви почали б чинити опір, доводити свою правоту – а якби і це не допомогло, то спробували б врятуватися втечею.

Ісус Христос, Син Людський не став покладатися на Свої сили. Він повірив, що Отець знає про те, що відбувається. І Йому, а не нам вирішувати, як усе обернеться.

Його поведінка в ту ніч перевертала усе з ніг на голову. Будь-хто з нас став би захищатися – але Він не став. Він зробив те, на що до Нього не був здатен жоден з людей. Христос віддав найцінніше (Своє життя) на розсуд Іншому.

Він повірив Отцю і не став чинити опір людям. Це не боягузтво і не безвілля. Нікому на світі не вдалося Його злякати. І вже звичайно Христос не махнув рукою: «А-а, будь що буде!». Ні, Він чудово знав, що переможе. Він був переможцем із самого початку. Але ця перемога буде справою не Його рук, а рук Отця. І саме Отцю Він надав вирішувати, як далі розвиватимуться події.

«Ті ж, що з Ним були, побачивши, що відбувається, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? І один з них вдарив слугу первосвященика і відсік йому праве вухо. Озвався тоді Ісус і сказав: облиште, досить! І, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. Сказав Ісус тим, що прийшли по Нього, – первосвященикам і начальникам храму та старійшинам: мов на розбійника, вийшли ви з мечами й киями, щоб узяти Мене! Щодня бував Я з вами у храмі, і ви не здіймали рук на Мене; але тепер ваша година і влада темряви. Узявши Його, повели» (Лк. 22:49-54).